«Маючи покинути цей світ облудний, Симеон прийняв Тебе як немовля на руки свої, але, пізнавши в Тобі правдивого Бога і здивований Твоєю невимовною премудрістю, він закликав: Алилуя!»
Різні люди мають різні плани, мрії і побажання на своє життя. Для декого все обмежується до плану «Побачити Париж – і померти»; хтось інший думає, що ціль життя у тому, щоб «посадити дерево, виростити сина і збудувати дім»; ще інший прагне осягнути статус, здобути посаду чи нагороду; а ще хтось марить бути вписаним до Книги рекордів Гіннеса…
Але ці прагнення і мрії не йдуть в ніяке порівняння з тим прагненням, яке носив у своєму серці Симеон: «чоловік праведний та побожний, який очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому. Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерти перш, ніж побачить Христа Господа» (Лк. 2, 25-26).
Мрією життя праведного Симеона була зустріч з Христом – «Утіхою Ізраїля». Коли він дочекався цієї миті, коли прийняв на свої руки Ісуса, з полегшенням зітхнув і попросив Бога, щоб «відпустив» його з цього земного життя і прийняв його до себе в небі (пор. Лк. 2, 29-32).
Симеон приймає Бога «як Немовля», тобто у постаті безпомічної і беззахисної дитини. Це – парадокс Божої присутності у нашому житті: Бог приходить до нас не у постаті сильного можновладця, а у постаті слабкої дитини (пор. Мт. 18, 5), у постаті вбогої потребуючої помочі людини, яку Він сам називає «братом своїм найменшим» (пор. Мт. 25, 40).
Симеон здатний розпізнати Бога в цій Дитині, тому що він сповнений Святим Духом. Так само і Богородиця могла прийняти Бога до свого лона, бо Вона була повна благодаті Святого Духа. І так буває завжди: людина Божа, повна Духа Божого, має здатність пізнавати присутність Бога в подіях щоденного життя та приймати Його до свого серця і життя.
Ми теж, як Симеон, рано чи пізно маємо «покинути цей світ облудний». Важливо, щоб, наближаючись до порогу вічності, ми керувалися не страхом, а щораз більшим прагненням зустріти Бога та з’єднатися із Ним, а також – вірою, що нам буде це дано за ласкою Святого Духа. А водночас будьмо готові до того, що, занім Бог «відпустить» нас із цього світу, Він приходитиме до нас часто у постаті нашого ближнього, а зокрема убогої, слабкої, нужденної особи.
Не біймося прийняти цих осіб до нашого життя, «прийняти їх на наші руки», підтримати їх і їм допомогти. Тоді і наше серце сповниться радістю Святого Духа, і ми в присутності Ісуса, Богородиці і праведного Йосифа зможемо в мирі відійти із цього світу в надії на повноту життя у небі.
Нехай Господь усім дарує нам цю ласку – за молитвами Пресвятої Богородиці і всіх Святих!
Владика Богдан ДЗЮРАХ
